Головна » 2009 » Травень » 31 » Уроки Симона Петлюри (до 130-річчя з дня народження Головного отамана)
Уроки Симона Петлюри (до 130-річчя з дня народження Головного отамана)
23:25
Відзначення важливих історичних подій в історії країни є одним з факторів, що мають гуртувати націю, мають нагадати, переконати, навчити, виховати. 130-річчя з дня народження Симона Петлюри, яке відзначаємо 22 травня цього року, є однією з таких подій для української історії. Сама постать Петлюри, його переконання, діяльність дають недвозначні уроки. Дають чітко зрозуміти, хто друг, а хто ворог. Дають побачити, яким шляхом треба рухатися українцям, дають зрозуміти, що було втрачене, а головне – чому. Підтвердженням цьому є те, що багато хто не хотів би, щоб українці згадували і вчились.
Час та його герої
Березень 1917 року. Гігантська Російська імперія розвалюється на шматки. В Україні створена Центральна Рада, видається Універсал, що проголошує автономію колишньої Малоросії. Постає потужне національне утворення Українська Республіка, що має всі шанси зайняти одне з провідних місць на повоєнному європейському просторі. Симон Петлюра на той час - Генеральний секретар військових справ Центральної Ради. Всі свої сили та енергію він спрямував тоді на створення українських збройних сил, що могли би обороняти новоутворену державу від зазіхань жадібних до територій сусідів, яких намагалися не помічати екзальтовані інтелігенти з тодішнього керівництва ЦР. Розумів Петлюра, що і внутрішніх ворогів державності вистачає: це й некерованість та бунтівна анархія неосвіченого селянства і, набираюча сили, більшовицька пропаганда.
У грудні 1917 року соціалістична, навіть про-більшовицька орієнтація голови ЦР Володимира Винниченка та його оточення стає настільки сильною та згубною, що Петлюра йде у відставку та створює Гайдамацький Кіш Слобідської України, який надалі відіграє визначну роль і у поваленні уряду Скоропадського, у боротьбі з більшовиками. Ще однією з важливих причин, що спонукали до конфлікту Петлюри та керівництва Центральної Ради був спротив Винниченка та інших членів ЦР формуванню Українського війська. Винниченко займав вкрай пацифістську позицію, це тривало навіть тоді, коли стало зрозумілим, що без централізоаного війська врятувати державу не вдасться.
Надалі, вже у час Гетьманату, Петлюра, що користувався неабияким авторитетом у владних колах та мав підтримку серед українських військових за свої антигетьманські переконання (можливо, за вимогою німецького командування в Україні), потрапляє за грати.
Вже під час антигетьманського повстання у листопаді 1918 року Петлюра був звільнений із в`язниці та увійшов до складу Директорії УНР. Зважаючи на військовий стан він стає Головним Отаманом Армії Української Народної Республіки. Цікаво, що на той час більшість членів Центральної Ради втекли за кордон, розуміючи свою беззахистність перед більшовицьким наступом, адже захистити їх було нікому, через відсутність військових сил. А коли Петлюра нарешті отримав можливість створити військо, було надто пізно. Республіка стала вкрай слабкою. Та все ж саме під головуванням Петлюри об'єднані українські збройні сили 30 серпня 1919 р. здобувають захоплений більшовиками Київ.
У грудні 1919 р. у Варшаві Петлюра прикладає зусилля для організації військово-політичного союзу із Польщею проти більшовицької Росії. Завдяки цим діям український і польський уряди у квітні 1920 року підписали Варшавський договір. Договір дозволив армії УНР відступити на територію Польщі, що врятувало життя багатьох бійців українських військ.
З 1920 року Симон Петлюра займається справами збереження та централізації залишків українського війська розкиданого світом, врешті оселяється у Парижі. На той час залишається чи не основним лідером української громади в еміграції.
Суд семи пострілів
Вбивство Петлюри 25 травня 1926 р. С. Шварцбардом вважається однією з загадок 20 сторіччя. Основні версії стосовно цієї події полягають в тому, що Шварцбард був агентом НКВС, який мав завдання знищити достатньо впливового лідера емігрантського руху, а вбивство вчинив під прикриттям помсти за єврейські погроми, у яких довгий час звинувачувала Петлюру радянська пропаганда. Проте слідство та обвинувачення не висунули тоді переконливих доказів причетності Петлюри до погромів. Жоден факт не підтвердив найменших антисемітських переконань Петлюри, не вказав на його причетність до антиєврейських погромів. На процесі було представлено понад 200 документів, які свідчили про намагання Петлюри та його уряду зупинити погроми. Однак вони не були взяті до уваги. Слідство тривало понад 16 місяців і врешті виправдало вбивцю. Складно говорити про дійсні погляди самого Шварцбарда, але видається дивним нерозуміння ним відношення Петлюри до здійснення єврейських погромів та стану у якому перебувала Україна на той час.
Версія помсти, як основного мотиву вбивства, виглядає вірогідною лише в тому сенсі, що помста ця була спровокована адже Шварцбард втратив у погромах батьків та 15 родичів. Тим паче зважаючи на те, що у ГПУ зомбувати, як і залякувати, вміли. Адже, якщо б за своєю ініциативою Шварцбард хотів помститися саме Петлюрі, він певно б дізнався про слова Симона Васильовича: "Час уже зрозуміти, що мирне єврейське населення, їхні діти і їхні жінки, так само, як і ми, було поневолене і позбавлене своєї національної волі. Йому нікуди йти від нас, воно живе з нами з давніх давен, поділяючи з нами нашу долю і недолю. Тих же, що підбурюють вас на погроми, рішуче наказую викидати геть з нашого війська і віддавати під суд, як зрадників вітчизни.", що були проголошені в одній з відозв.
Тут слід згадати те, що «палкі чекісти» ніколи не пробачали тих, хто посмів стати на їх шляху. Таких «необачних» не рятували ні кордони ні дипломатичні статуси ні повага та авторитет. Радянська машина знищення не жалкувала жодних ресурсів для знищення своїх ворогів, навіть тих, хто реальної небезпеки не ставив.
Закономірні парадокси
Звичайно діяльність Симона Петлюри, який за свідченнями сучасників був палким патріотом, робить його беззаперечно визначною, доленосною постаттю для України і врешті національним героєм для українців. Зрозуміло, що відсутність достатніх важелів управління у харизматичного та авторитетного Петлюри, який вірогідно зміг би об`єднати націю на початку творення Української Народної Республіки у 1917 році, спричинило розвал та непримиримий розкол в українській владі та суспільстві.
Якщо ж спроектувати події 1917-1920 років на сучасний стан справ в Україні, випливають прості, але вкрай трагічні закономірності. Полягають вони в тому, що безвідповідальність та недалекоглядність політичних еліт, бездумна демагогія та небажання замирення, страх еліт перед сильним об`єднуючим лідером заганяють країну у глухий кут, вибиратися з якого доводиться декілька поколінь. Та й зовнішні чинники мало змінилися – чим не закономірність. Чи не здається, що урок Симона Петлюри ми вивчили дуже погано.
